Місцева церква, ч. 5/5

Як ми вже зазначали раніше, навчання відігравало значну роль серед перших учнів Ісуса. Кажуть, що учні, які були в Єрусалимі, збиралися в притворі Соломона, який був з’єднаний з храмом, тому місцева церква в Єрусалимі мала певне місце зустрічі, де учні — крім приватних будинків — навчалися, як показують наступні уривки:

1. «І, почувши це, вони ввійшли в храм на світанку й навчали».

2. «Ми суворо заборонили вам навчати в це ім’я: і ось, ви наповнили Єрусалим своїм навчанням…»

3. «І кожен день у храмі та вдома не переставали навчати та проповідувати Ісуса як Христа».

У результаті «віруючих було більше додано до Господа», але в тому ж зв’язку також сказано, що «з решти ніхто не наважувався приєднатися до них». Таким чином, поряд із визначеними місцями зустрічей існували також дві різні групи. По-перше, тих, хто не був слухняним вірі, а також не приєднався до помісної церкви. А по-друге, ті, хто, прийшовши до віри, приєднався до помісної церкви через хрещення. Тобто ті, про кого сказано, що «всі вони були однодушно в притворі Соломона».

Поряд з Єрусалимом місцева церква також виникла в місті Коринті, і до цієї церкви апостол Павло написав серед іншого: «...щоб той, хто вчинив це, був вилучений з-поміж вас...» Іван, зі свого боку, написав у своєму власному листі: «Вони вийшли від нас, але вони не були з нас...» Як хтось може бути виключений з-поміж вас, або як хтось може залишити спілкування, хіба що спочатку є компанія — у цьому випадку місцева церква. — від яких вони з тих чи інших причин відокремлюються?

Коли люди залишають місцеву церкву, вони відокремлюються від навчання, від спілкування, а також від того дзеркала, яке пропонує спілкування віруючих. Цар Соломон уже визначив, що «хто розлучається, шукає власних бажань», але «як у воді обличчя до обличчя, так серце людини до людини». Без рефлексії, яку дають інші люди, людина легко починає думати про себе та свої вчинки всякими речами, які не відповідають дійсності.

Апостол Петро закликає нас підперезатися «смиренням один перед одним», що неможливо зробити, якщо навколо нас немає людей, серед яких ми можемо жити за цією настановою. Так само наше духовне зростання залишається неповним, якщо навколо нас немає людей, які можуть навчити нас істинам Божого слова. Духовне зростання членів місцевих церков було настільки значущим для апостола Павла, що він навчав їх навіть із в’язниці листом. Пишучи до віруючих у Коринті, він підтвердив існування вселенської церкви Христа, але також наголосив на ролі багатьох помісних церков, коли сказав в одному місці у множині, «що ми не маємо такого звичаю, ані церкви Божі».

Писання:

Притчі 18, 27 Дії 5 1 Коринфянам 5, 11, 12 Еф 6 1 Пет 5 1 Івана 2